Юриспруденція (від лат. juris-prudentia — правознавство, від лат. jus — право і лат. prudentia — передбачення, розсудливість, мудрість) – наука, що вивчає правову систему держави, а так само – практика юристів і програма їх підготовки.

Юриспруденція у Стародавньому світі

Не дивлячись на те, що часом і місцем зародження юриспруденції по праву прийнято вважати Стародавню Грецію, перші сліди права можна знайти ще в культурі прадавніх єгиптян, що говорить про те, як сильно людство оцінило значення права. Неможливо уявити собі сучасний світ без хоч трохи чіткої і продуманої правової системи.

Перші датовані згадки про «право і рівність» ми можемо знайти в роботах Піфагора (VI ст до н.е.).  

У V-VI ст до н.е. про закони, справедливості правах жителів поліса говорить і Геракліт.  

Далі у витоків юриспруденції стоять і такі відомі діячі Стародавньої  Греції, як Демокріт, Горгий, Гиппій і так далі.  

Не варто випускати з уваги і праць Сократа, продовжених його учнем Платоном, – їх спільна робота стала першим трактатом раціоналіста про право і закон в  державі.

Наприкінці IV – початку III століття до н.е. у формі окремої самостійної науки юриспруденція з'явилася в Стародавньому Римі. Це сталося завдяки синові римського патриція Аппія Клавдія Цека Гнею Флавію, що викрав і опублікував складену батьком збірку процесуально-правових формул (на сьогоднішній день даний документ названий на честь знатного викрадача – «цивіяльноє право Флавія»).

Викладати юриспруденцію почали так само в Стародавньому Римі – в 253 році до н.е. понтифік Тіберій Корунканій першим почав розбирати правові питання держави і висловлювати свою думку про ситуацію у присутності своїх учнів. На цьому етапі юридична наука була трактуванням проблем і юридичною інформацією про державу.

Діяльність мислителів Стародавнього Риму має насправді велике значення в історії формування юриспруденції. Наукові праці різних часів від перших робіт і аж до кодифікування Юстініана (VI ст н.е.) сформували міцну базу для подальшого розвитку правової науки.

Юриспруденція в середні віки і Новий час

В епоху Середньовіччя можна виділити декілька основних віх в розвитку юриспруденції. По-перше, чималий вплив на процеси, як вже згадувалося, мали праці мислителів Древнього Риму. По-друге, правових діячів Середньовіччя можна розділити на тлумачів (глосатори) і коментаторів (постглосатори). Що сформувалося в XI-XIII століттях перебіг глосаторів прагнув переоцінити і проаналізувати джерела римського права, а що прийшли їм на зміну в XIII-XV століттях постглосатори більшу увагу приділяли самому коментуванню законодавчих актів. У теоретичному плані обидва напрями внесли до юридичної науки величезний вклад.

Новий час так само вніс до науки про право нові течії. Найзнаменнішими роботами того часу можна без сумніву вважати праці І. Канта, Н. Маккиавеллі, Же. Ж. Руссо, Р. В. Ф. Гегеля і багато інших.

Вся історична дорога юриспруденції показує, що кожна нова думка йде лише на користь неї, про що говорить і сам Кант: «...пока юристи шукають своє поняття права і сперечаються про це, юриспруденція жива і розвивається».