Правове регулювання та специфіка діяльності технологічних парків в Україні

Сьогодні в більшості розвинених країн світу технологічні парки є основними елементами інфраструктури, тому держава у цих країнах, розуміючи важливу роль технопарків, запроваджує для них особливу економічну політику, яка включає надання податкових та кредитних пільг, цільове фінансування окремих інноваційних розробок, державне замовлення на інноваційну продукцію.

У сучасних умовах необхідно розробити напрями інноваційного розвитку та створення технологічних парків на території України, що забезпечить підвищення конкурентоспроможності українських технологій і продукції на світовому ринку. Механізм функціонування та специфіка розвитку в Україні технологічних парків, порівняльні характеристики їх діяльності в окремих регіонах, систематизація й аналіз накопиченого досвіду, а також напрямки стратегічного розвитку та можливості застосування закордонного досвіду при їх створенні є не дослідженими.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» (далі - Закон) технологічним парком може визнаватись група юридичних осіб, що діють відповідно до договору про спільну діяльність без створення юридичної особи та без об’єднання вкладів з метою створення організаційних засад виконання проектів технологічних парків з виробничого впровадження наукоємних розробок, високих технологій та забезпечення промислового випуску конкурентоспроможної на світовому ринку продукції. Отже, учасники технологічного парку здійснюють спільну господарську діяльність на підставі договору про спільну діяльність без створення юридичної особи та без об’єднання вкладів (далі - Договір).

Питання правового регулювання спільної господарської діяльності  досліджувалися з цивільно-правової точки зору О.В. Дзерою, А.С. Довгертом, В.В. Луць, С.Ю. Погуляєвим та іншими вченими-правниками. З господарсько-правовї – Н.Є. Косач, О.М. Вінник, О.Е. Сімсон. Аналіз чинного законодавства України щодо здійснення спільної господарської діяльності учасниками технологічного парку дозволяє зробити висновок, що на сьогоднішній день така діяльність має ряд особливостей, які не врегульовані нормами Цивільного та Господарського кодексів України, окремі особливості визначені Законом та підзаконними нормативно-правовими актами.

Особливе значення для регулювання спільної господарської діяльності учасників технологічного парку має Договір. Поняття Договору та його умови укладання визначає Закон, але такої правової регламентації недостатньо, оскільки Договір спрямований на створення інноваційної структури, яка називається технологічним парком.

Представляє інтереси технологічного парку керівний орган, який здійснює поточне керівництво діяльністю технологічного парку, від імені учасників технопарку відкриває спеціальний рахунок технологічного парку. На керівний орган технологічного парку покладені функції представлення інтересів учасників технологічного парку в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, укладення відповідно до законодавства договорів від імені технологічного парку, та інші функції відповідно до договору.

Враховуючи складний характер договору та його важливе значення щодо функціонування технологічних парків України, вважаємо, що він потребує більш детальної правової регламентації, наприклад, шляхом затвердження Кабінетом Міністрів України Типового договору про спільну діяльність без створення юридичної особи та без об’єднання вкладів учасників технологічного парку.

Технопарки функціонують переважно на основі венчурного капіталу і мають на меті створення принципово нових технологій і зразків промислової продукції, сприяючи комерціалізації досягнень технологічної революції.

Основу діяльності технопарку складає виробничо-технологічна діяльність. Для вирішення специфічних завдань, пов’язаних зі здійсненням цієї діяльності, створюються окремі юридичні особи – малі і середні підприємства. Мережа цих підприємств досить розгалужена, через них технопарки впроваджують нові технології у виробництво і здійснюють комерціалізацію наукових досліджень. Адже, функціонуючи ізольовано, малі і середні підприємства потрапляють у досить складну ситуацію, тому що вони мають дуже обмежені фінансові, технічні та інші можливості. З цієї причини такі підприємства мають тенденцію до утворення об’єднань, що одержали назву технологічних парків.

Основні недоліки в діяльності українських технопарків пов’язані з вкрай недосконалою системою супроводу цієї діяльності. Державна комісія з технопарків не займається вдосконаленням інноваційного законодавства. Більше того, ті зміни, які були здійснені в нормативній базі щодо функціонування технопарків, призвели до віддалення їх від інноваційного процесу як елементу економічного розвитку.

Технопарки мають впливати не тільки на економіку регіонів, структурну перебудову промисловості, але й на розвиток культурологічного середовища тих напрямків, що пов’язані з людиною, природою, суспільством.

Концепція реформування повинна передбачати також об’єднання українського наукового потенціалу з підприємницьким потенціалом тих країн, що не мають власної фундаментальної науки. У великих наукових центрах варто створювати не технопарки, а технопаркові зони, розподілені в межах усього населеного пункту. Технопаркова зона може послужити доброю базою для перетворення х у технополіси чи інноваційні порти.

Роль технопарків виявляється у формуванні технологічної бази країни і технологічному трансферті, а також у забезпеченні конкурентоспроможності товарів і послуг. Технопарк повинен бути результатом співпраці усіх суб’єктів, від яких залежить доля регіону. Він має стати спільним підприємством, у створенні якого беруть участь регіональні і місцеві органи влади і управління, промислові підприємства, приватні підприємці та фінансові інститути.